Наприклад у Саксонії (Німеччина) однією з цікавинок для туриста, про яку згадують всі проспекти, є традиції невеличкого (60 тис.) слов’янського народу – лужичани, що живуть в цьому регіоні. Працівник туристичної галузі, буквально закликають лужичан, говорити власною мовою, одягати народні костюми і відтворювати народні звичаї http://www.dw.com/ru/саксония/a-36262360
У Білорусі, як місцеву «фішку» в Полоцьку спорудили пам’ятник букві «Ў», оригінальній букві, яка є тільки в білоруському алфавіті. До речі, цей звук Ў присутній і в чернігівській говірці – він звучить як середнє між «В» та «У», останнє в у слові «вовк» (во Ўк).
З цією буквою ви можете побачити футболки, чашки, значки і т.д.
Як на мене, то пвн. Чернігівщина, зокрема райони розташовані на території колишнього Сосницького повіту – Менський, Сосницький, Корюківський та й деякі інші, теж можуть використати оригінальну східнополіську говірку, яка звучить на цих теренах, для популяризації краю, а отже й привабливості туристів. Одним з оригінальних виразів говірки є дифтонги «уо» чи «уи» -- (вуол, куонь, нуич) і т.д. До речі, що таке дифтонг запитаєте?, -- запитаєте ви. Відповідаю. Дифтонг, від грец. (díphthongos) — двоголосний) — так би мовити одна одиниця мови (фонетики), що складається з двох нероздільних звуків. І таких оригінальних звуків, як на Чернігівщині, більше немає на в Білорусів, ні в Росіян.
До речі, дифтонги як і інші, особливості східнополіської говірки, залишилися нам в спадок від наших предків – сіверян\севрюків, і це не те, що називається «суржик». Олександр Ясенчук.
Стаття про це: http://pivnich.info/siveryanska-hovirka-tse-nashe-vse/
Journal information