bitvazaurozay

Історія все пам'ятає - на відміну від деяких предстоятелів Церков

Як насправді відбувалось припинення розколу між РПЦ та РПЦЗ: відповідь на лист Албанського архієпископа

Історія все пам'ятає - на відміну від деяких предстоятелів Церков

Про схизму РПЦЗ з приводу відповідного послання архієпископа усієї Албанії Анастасія

Панайотіс Андріанопулос, редактор сайту Світло Фанару

Джерело Fanarion

Ексклюзивний переклад Cerkvarium

<...> ми не можемо обійти увагою тексти, надані Блаженнішим Архієпископом усієї Албанії Анастасієм, які дають підставу для вивчення.

Ми вже розглядали лист-відповідь до Вселенського Патріарха Варфоломія, який було оприлюднено на офіційному сайті Автокефальної Церкви Албанії під заголовком: «Про Українське питання. 2-а відповідь – Істина у любові (21-03-201)».

З приводу згадки Архієпископа Анастасія про Болгарську Схизму ми опублікували матеріали, взяті з офіційного Часопису Православ’я від 1935 року, де згадується увесь болісний процес відновлення Болгарської схизми, яка сталася у 1945 році. І зазначили, що як Вселенський патріарх, так і Єрусалимський Патріарх зверталися до церковних діячів Болгарії так, наче вони не перебували у схизмі і не були відлучені, називаючи їх згідно з титулами, по-канонічному, як до своїх щирих братів.

Сьогодні ми стоїмо перед іншим гострим питанням, про яке згадує Блаженніший  у листі до патріарха, так званою темою РЗПЦ, зазначаючи таке:

«Між іншим, випадок з українським питанням не має жодної аналогії з РПЦЗ. Вона пов’язана з відокремленням росіян у діаспорі від Російської Церкви, що існувала під радянським контролем. Не було ніяких відлучень, ні анафематствувань, і апостольське наступництво не піддавалося сумніву. Коли ж знесло течією атеїстичний режим, прийшло возз’єднання. Гідне уваги те, що усунення розриву відбулося на особливому священнодійстві і з бажанням відновлення доброго ладу всередині храму Спасителя».

Із завжди глибокою шаною до сивочолого Архієпископа Анастасія, пошлемося на історичні джерела, які засвідчують і доводять, що випадок з РПЦЗ являв собою Схизму, як і всі інші речі у випадку з Українською Церквою, і улікування якої [РПЦЗ], звісно, відбулося у спосіб винятково проблематичний з церковного та канонічного погляду. Тобто, якщо комусь заманеться стверджувати, що існує різниця між питанням РПЗЦ і українським питанням, то ця різниця виявиться радше антиподом (протилежністю) того, що хоче відзначити Блаженніший.

Але давайте по черзі.

У своєму листі (посланні) Блаженніший стверджує, що у випадку з РПЦЗ «не було жодних відлучень, жодних анафем не виголошувалося, і апостольське наступництво не підлягало сумніву». Тобто, він вважає, що не існувало церковних покарань, які позбавляли чинності і дієздатності кліриків РПЦЗ, бо це ключове питання. Отже, якщо у всі ці часи РПЦЗ функціонувала самостійно і за межами Російської Церкви, таїнства і священство духовенства були канонічними та дійсними, то щось подібне можна було б і стверджувати, якби насправді не існувало відповідних церковних покарань з боку Російської Церкви, від якої вона [РПЦЗ] відкололася неканонічним чином. Одначе, чи  справді справи виглядають таким чином? 

22 червня 1934 року Митрополит Коломенський Сергій Страгородський (як Місцеблюститель тодішнього Патріаршого Престолу, а з 1943 року – Патріарх Московський) разом із Синодом Російської Церкви, на якому він головував, видали такий Акт, яким засудили призвідців Схизми, від яких і вийшла так звана РПЦЗ, і які знайшли притулок і «гостинність» у Сербській Церкві, у сербському місті Сремські Карловці:

«1. Закордонних російських архієреїв і кліриків так званої Карловацької групи, що повстали на своє законне Священноначаліє і, незважаючи на багаторічні умовляння, продовжували перебувати у розколі, піддати церковному суду за звинуваченням у порушенні правил Святих Апостолів 31, 34, 35; Двократного Собору 13-15 і інших з усуненням обвинувачених надалі до їх каяття або до рішення про них суду від церковних посад (якщо такі вони займають).
2. Заборонити у священнослужінні Преосвященних: колишнього митрополита Київського Антонія [Храповицького], колишнього архієпископа Кишинівського Анастасія [Грибановського], колишнього архієпископа  Забайкальського Мелетія [Заборовського], колишнього архієпископа Фінляндського Серафима [Лук'янова], колишнього єпископа Камчатського Нестора [Анісімова], а також єпископа Тихона (Лященка), єпископа Тихона [Троїцького], який очолює карловчан в Америці, і єпископа Віктора [Святіна] - у Пекіні.
3. Попередити православних архіпастирів, клір і мирян, що ті, хто входить у молитовне спілкування з розкольниками, які беруть від заборонених Таїнства і благословення, підлягають за церковними правилами однаковому з ним покаранню».

Наведений вище Акт про засудження Схизматиків карловчан (пізніше РПЦЗ), ухвалений канонічною Російською Церквою на чолі з Митрополитом Сергієм, був доведений до відома і всім Предстоятелям помісних Православних Церков. Відтак це був акт універсальної сили для Православної Церкви у всьому світі. Єдиний, хто протидіяв цьому вироку, був тодішній Сербський Патріарх Варнава, бо, як ми сказали, колискою схизматиків РПЦЗ було сербське місто Сремські Карловці, і всі ці дії почалися під «парасолькою» Сербської Церкви… Митрополит Московський Сергій надіслав тоді Сербському Патріархові Варнаві суворого листа, в якому погрожував йому, що припинить євхаристичне спілкування з ним, якщо той не поважатиме ухвали Російської Церкви: «Якщо Ваша Святість проігнорує цей мій лист, продовжуючи засвідчувати у молитві і взагалі Своє спілкування зі схизматиками, то це означатиме, що між нами припинено будь-який євхаристичний зв’язок». (Конкретна позиція Сербської Церкви, яка впродовж багатьох десятків років ігнорувала канонічний лад Церкви, і перебувала у спілкуванні з РПЦЗ, вартує окремої уваги, з огляду, звичайно, на нещодавнє рішення Священного Синоду Сербської Церкви стосовно українського питання).

Зрозуміло, ненависть і ворожість між канонічною Російською Церквою і розкольницькою РПЦЗ засвідчується характерною обставиною, яку описав відомий ієрарх Російської Церкви у Лондоні Антоній Сурозький:

«Через багато років, десь у 1949-1950 роках, я опинився тут як священик і познайомився зі священиком з Церкви у діаспорі (РПЦЗ), який тепер є її головою, з Митрополитом Віталієм. Він був настоятелем тієї громади, а я іншої. На той час ми ділили храм. Після кожної моєї служби він робив освячення у храмі, у заведений спосіб освячення, як це робили схибнуті розумом схизматики. Я ж вирішив познайомитися з ним і пішов до нього… Я думав, що навряд чи він прийме мене як годиться, і вирішив не дозволити йому зустріти мене неприязно, і щойно він увійшов у кімнату, де я був, то я йому сказав: «Отче Віталію, Христос серед нас!» - той не мав що сказати, як лише: «і є і буде». І одразу ж пішов геть. Пізніше ми зустрічалися приблизно раз на місяць і коли трохи зблизилися між собою, я його запитав: «Отче Віталію, яка у вас думка про мене?». А він мені: «Знаєте що, раз ви правдива людина, я відповім одразу ж. Якби я хотів бути шляхетним, я б сказав, що ви не священик, але скажу правду: ви священик сатани…» (джерело: тут).  

Про тактику щодо розкольників, обрану Московським патріархатом, саме до росіян у діаспорі, дивіться на свідчення викладача (професора) Кіріака Пападопулоса, що їх ми опублікували кілька місяців тому на Φως Φαναρίου тут

З викладеного вище навіть малообізнаний збагне, що РПЦЗ була схизматичною Церквою, засудженою церковними покараннями з боку Російської Церкви, а відтак усі звершувані нею священнодійства не мали чинності згідно з канонами Церкви. Ба більше, нечинними були і рукопокладення, що їх здійснювали ці ж схизматики впродовж принаймні 70 років, тобто починаючи з офіційного осуду їх аж до часу відновлення євхаристичного зв’язку з Російською Церквою, що відбулося у 2007 році. Тому, ще раз ставимо питання, яка різниця, яку досліджує Блаженніший Архієпископ Албанський Анастасій, щоб твердити у згаданому вище листі: «Між іншим, випадок з Українським питанням не має жодної аналогії з РПЦЗ».

Другий пункт посилання Блаженнішого, що потребує особливої згадки, такий: «коли ж знесло течією атеїстичний режим, прийшло возз’єднання. Гідне уваги те, що усунення розриву відбулося на особливому священнодійстві і з бажанням відновлення доброго ладу всередині храму Спасителя».

Очевидно ж, повз уваги Блаженнішого пройшов той факт, що возз’єднання РПЦЗ з Російською Церквою не стався «коли знесло течією атеїстичний режим» (розвал Радянського Союзу стався  у 1991 році), а через цілих 16 років, 2007 року. І як писав Вселенський патріарх у Своєму Посланні від 20.02.2019 року до Архієпископа Албанії, це возз’єднання відбулося «під великим політичним тиском». Тому й відновлення, між іншим, спілкування між Російською Церквою і розкольниками з РПЦЗ відбулося у незнаний спосіб для православної еклезіології. А до того ж ми не наводимо ніде свідчення чи документу про здійснення «особливого священнодійства і бажання відновити лад всередині храму Спасителя», як пише Архієпископ Анастасій.

Насправді ж ідеться про підписання «Акту», угоди від 17 травня 2007 року, на свято Вознесіння Спасителя, у святому храмі Спасителя у Москві, між тодішнім Патріархом Московським Алексієм ІІ і тодішнім Першоієрархом  РПЦЗ, Митрополитом Східної Америки і Нью–Йорка Лавром (Шкурлом).

Прийняття схизматиків Російською Церквою не відбулося у канонічний спосіб, як це визначає Передання Церкви. Тобто не було каяття… і прийняття помилки з їхнього боку, ні відповідного прохання до Російської Церкви, (як це наприклад сталося у випадку з улікуванням Болгарської схизми), ні видання відповідної Синодальної ухвали Російської Церкви про те, що вона прощає їм (розкольникам), і поновлює у ступені їхнього священства і визнає їхні таїнства. А відбулося це з підписанням однієї угоди між двома рівнозначними і згідними сторонами, так, наче не відбувалося нічого майже століття між ними, ніякого розколу і взаємної ворожнечі. Сам зміст цієї угоди, звичайно, показує, що йдеться більше ніж про предмет політичного обміну і менше про церковне улікування схизми. І напевне ж були зроблені і поступки, «під великим політичним тиском», з боку Російської Церкви, яка зобов’язалася сісти за один стіл і підписати, як рівний з рівним, угоду з ними, кого вона майже століття піддавала осудові як розкольників, і не визнавала жодного таїнства і жодної законної підстави їхнього існування.

Насамкінець, Архієпископ Анастасій пише ще дещо, що не відповідає подіям 17 травня 2007 року у Соборному Храмі Спасителя у Москві. Він зазначає, що відбулося особливе (спеціальне) священнодійство для приєднання  схизматиків.  Цим він намагається сказати, що сталося щось схоже на відновлення Мелетіанської схизми, коли клірики були поновлені у священство «простим покладанням рук (хіротесією) з молитвою». У випадку з РПЦЗ не відбувалися ані рукопокладення, ані молитви для підтвердження «кожного у своєму священичому чині» Московським Патріархом. Московський патріарх після підписання угоди просто виголосив загальну молитву про єдність, не сказавши, природно, і не зробивши навіть натяку на те, що молиться за… зішестя Святого Духа на схизматиків, оскільки Він утверджує і робить чинними їхні рукопокладення. Звичайно, одразу ж після цього, лише з єдиним підписанням Угоди обидві возз’єднані сторони, Російська Церква і РПЦЗ, подалися на першу спільну літургію у Храм Христа Спасителя.

Отже, «священнодійство», яке згадує Архієпископ Албанський, було підписанням Акту про Возз’єднання. Але ж, підписання домовленості не являє собою «священнодійства» і, певна ж річ, не реабілітує схизми у «таємничий спосіб». У випадку з улікуванням українського питання оскаржувана допомога з боку Константинопольського Патріархату була висловлена, ще до спільного служіння, Всечесним Патріаршим Посланням до двох перших зі зцілених схизм, у якому схвалюється, виходячи з принципу людинолюбства, відновлення (реабілітація) і прощення живим і померлим, як цього вимагає церковна практика.

Викладеного вище, гадаємо, достатньо для того, щоб кожний доброзичливець збагнув, що зцілення схизми в Українській Церкві Вселенським Патріархатом відбулося згідно зі Священними Канонами і Устроєм Церкви, на противагу тому, що сталося у «зліпленні» між Російською Церквою і Схизматичною РПЦЗ.

А що достеменно являє собою нині ця РПЦЗ, - цього навряд чи хтось скаже з певністю, спираючись на православну еклезіологію і читаючи уважно текст Угоди між двома сторонами (оприлюднено на сторінціРосійської Церкви). Вона не є ані «Автокефальною» Церквою, ані канонічною частиною Російської Церкви. Становить своєрідний (sui generis) випадок вимушеного співіснування, що будується лише на національній єдності росіян у світі.   

Теми російської діаспори, зокрема, у часи комунізму, дуже широкі і різноманітні. От мені спадає на думку і дещо цікаве, що має стосунок з тим поважним Митрополитом Антонієм Сурозьким.

1974 року, коли великий письменник Олександр Солженіцин був видворений з Радянського Союзу, і підданий наклепам з боку російських митрополитів, митрополит Антоній написав відкритого  листа, опублікованого у лондонській Times.  У цьому листі він писав таке: «Як голова Російської Православної Патріаршої Церкви у Західній і Північній Європі, я бажаю, від свого імені особисто та всього духовенства і віруючих повідомити про заяву проти Солженіцина, які розміщено у листі Митрополита Серафима Крутицького і Коломенського», і додає, «жодним чином не будучи зрадником своєї батьківщини, Солженіцин показує глибоку відданість і любов аж «до смерті» за Росію, з непохитною боротьбою за людську гідність, правду і свободу». Він наголошує також, що хто погоджується з митрополитом Серафимом, той «потрапив в оману». (див. кандидатську роботу о. Іоанна Пальмера про митрополита Антонія Сурозького).

На завершення [скажемо, що] Російська Церква має ще пройти великий шлях до канонічності й істинної еклезіології. Випадок з Україною показав її дуже слабкі сторони, які потребують  доброчесності і відваги для свого змужніння. Молімося!

Примітка Cerkvarium. Додатково з нюансами тих подій можна ознайомитись в Живому журналі на сторінці протодиякона Андрія Кураєва

Сerkvarium.org

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.