bitvazaurozay (bitvazaurozay) wrote,
bitvazaurozay
bitvazaurozay

На смерть старого колабораціоніста

Михайло Рамач. Цей текст тут, в Україні, може когось сильно загнівати. Автор це передбачав. Свою пропозицію «Z» він супроводив коментарем: «Якщо текст не підходить, вибачте, що турбував. Та я не міг його не написати». А ми не могли не опублікувати, бо переконані, що ідеалізувати неідеальне не варто, так само як знецінювати те, що має в собі й вартісну суть.

Михайло Рамач — поважний журналіст, перекладач, поет зі Сербії. Гострі емоційні спогади пробудила в ньому звістка про вшанування його українського колеґи Бориса Олійника з нагоди 80-річного ювілею. Це і спогади, і співставлення їх з актуальною реальністю України. Зрештою, читайте самі…

ЯКО ДИМ ІЩЕЗЛА ВЕЛИКА СЕРБІЯ, ЗА ЯКУ ВИСТУПАВ БОРИС ОЛЄЙНІК

Навіть на далекі Балкани надійшла інформація про те, що в Києві нещодавно відзначали 80-ий день народження Бориса Олійника. Заслужний, поет, громадський діяч... Мабуть, воно так і є. А я грішний, поважаючи людину та її довголіття, не забуваю ганебну роль Олійника в югославській кризі, тобто в югославських війнах.

В дев'яності роки поет кілька разів був гостем режиму Слободана Мілошевича. Він виступав на державному телебаченні, підконтрольні газети друкували та передруковували його великосербські статті з української та російської преси.

В Сербії його перекладали лише з російської. Мабуть тому ніколи не знали, що він — Олійник. Щирий друг Сербії тут називався — Борис Олейнік. Він беззастарежно підтримував великосербську політику Мілошевича. Де б не виступав, Олійник/Олейнік зазначав, що православні серби мають право боротися за свою єдину велику державу, в складі котрої будуть й самопроголошені сербські республіки в Хорватії та Боснії і Герцеґовині. Поет заохочував сербів простистояти Європі й Америці та так званому католицькому наступу на Балканах.

Що він знав про Христа та боголюбивих християн — не знаю. Знаю, що він говорив мовою ненависті. Говорив те саме, що й Жириновський, Лімонов та інші кремлівські пропагандисти-безбожники. Український поет чомусь не знав, що хорвати, боснійці та албанці — насамперед люди, діти Божі, такі самі люди, як серби, українці або росіяни. Він прибував до Белграда для того, щоби підтримувати тих сербів, що воювали за веееелику Сербію. Він не брав до уваги, можливо навіть не знав, що в Сербії живуть не лише серби, та що далеко не всі серби обожнювали Мілошевича, що не всі серби мріяли про православну імперію від Адріатики до Владивостоку.

Мабуть, два рази ми зустрілися в Новому Саді. Я був опозиційним сербським журналістом, він був гостем й другом режиму. Припускаю, що зустрічі ні йому не були приємні. Ми не сварилися. Ми розмовляли іншими мовами. Його українська мова була проросійською. Моя — європейською. Він пропонував зробити інтерв'ю для газет, з якими я співпрацював. Я пояснював, що це незалежні, ліберальні газети, яких не цікавить московська пропаганда. Поет був упевнений, що все лихо заподіяли західні імперіалисти. Мені здавалося, що він справді був упевнений. Він не бачив дальше від того, що його навчили в радянській початковій школі. Його ідеалом було відновлення союзу «братских народов», під проводом...

В Сербії давно забули Олійника/Олейніка. Його віршів не читали. Його пропагандистські памфлети кинули на смітники. Зрештою, тут в дев'яності роки майже кожного тижня гостювалися пройдисвіти з усього світу, єдиним завданням котрих було подати кілька палких заяв про несправедливі міжнародні санкції проти Сербії та про справедливу боротьбу сербського народу, очолюваного Мілошевичем.

Вітаючи пана Олійника з ювілеєм, не можу не запитати: як почувається нині — після окупації Криму та напівокупації частин Донеччини й Луганщини — український поет, котрий закликав сербів боротися за Велику Сербію, тобто за окупацію територій сусідніх країн. Чи він, як освічена людина, не бачив, до чого призведе його великосербство? Адже це те саме, що великоросійство.

В дев'яності роки до нас, до Сербії, прибували, між іншими, Роман Лубківський, Іван Драч, Віктор Кордун... Вони не славословили Мілошевича. Читали вірші, розповідали про Україну, спілкувалися із земляками... Згодом тут побували й Винничук, Андрухович, Гаврош, Любка... Жоден з них не закликав нас, громадян Сербії, любити Сербію й не звертався до сербів гаслами їхніх та московських лідерів. Жоден з них не стверджував, що він виступає в ім'я України й українського народу, як це робив самоуповноважений Олійник.

Сербські ЗМІ не повідомляють про ювілей Олійника та про його нинішні вподобання. Як він ставиться до окупації українських земель? Чи він досі пишається своїм великосербством та москволюбством? Чи він й тепер благоденствує там, де Міхалков, Кустуріца та їхній ідол Путін?

Яко дим іщезли мрії про Велику Сербію, за яку гарячими гаслами воював Олійник. Бажаю поетові, щоби він дожив час, коли так само іщезнуть самопроголошені промосковські «республіки» в Україні та коли Україна стане справді незалежною на всій своїй території.
Tags: 5-та колона, мнение, предатели
Subscribe

Recent Posts from This Journal

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments