bitvazaurozay

Пародія на Євангеліє. Огляд житія Петра та Февронії Муромських

8 липня Російська Православна Церква відзначає пам'ять благовірних князів Петра та Февронії Муромських. В Російській Федерації до цього свята приурочено відзначення федерального Дня сім'ї, любові та вірності. За мотивами "Житія Петра та Февронії муромських" знімаються числені фільми про любов, пишуться православні книги та статті про "благочестивий шлюб" та "правильне виховання дітей"...

Про що йдеться в тексті Житія? У м. Муромі в давні часи жило два княжичі-брата - старший Павло та молодший Петро. В сімействі старшого брата сталася "біда". До жінки Павла за його відсутності по ночам занадився ходити змій (диявол) у вигляді її ж чоловіка, тобто Павла! Молода княгиня згідно Житія спокусилася та "піддалася демонській силі"??? Вона про "цей гріх" розповіла чоловіку, який наказав, щоби жінка під час однієї з таких "ночей" випитала у змія "таємницю його смерті". Виявилося, що вбити змія можливо лиш "Агріковим мечем".

Молодший брат князя Петро вирішив зарадити їхній скорботі. Коли Павло "поїхав на рать", він заскочив уночі в кімнату до княгині і застав там "Павла". Він вирішив пересвідчитися, що то дійсно "змій", а не князь. Для цього Петро, суворо наказавши змію чекати його повернення, поїхав на "ратне поле". Князь Павло виявився там, де він дійсно мав бути - на чолі свого війська. Тоді Петро повернувся і вирішив у ту ж саму ніч знищити змія.

Він пішов у храм для того, аби Бог йому відкрив де ж взяти ту чудодійну зброю, що лиш нею можливо здолати змія. В молитві йому відкривається, що "Агріковий меч", якого так боїться диявол, закопаний під вівтарем церкви. Діставши сметносний клинок, Петро увірвався в будуар княгині і відрубав "Павлу-змію" голову. Кров, що її виявиляється мав безплотний дух, попала князю на руку, в результаті чого тіло покрилося виразкою (проказою).

На цьому завершується перша частина Житія. Допоки читач ще не дуже втомився від такого стрімкого та барвистого перебігу подій, пропоную перший аналіз сюжету. Мене як християнина засмучує у цій "повісті" не стільки фантастичність описаних подій, скільки повна відсутність віри в Христа у його персонажів.

Кожен християнин знає, що найбільше демони бояться імені Христового, яке ніким не було вжито для боротьби з нечистим. Перемогти диявола можливо лиш чесним Хрестом, а не якимось "Агріковим мечем". Ні княгиня, ні князь, ні його брат не вдалися до цієї духовної зброї. З перших рядків "Житіє" радше нагадує якийсь брудний "придворний роман", описаний на манер народної казки, аніж християнську "благочестиву повість".

Щодо реалістичності подій. Реальним тут є лиш той факт, що в описаному тексті Житія переплелися сюжети двох популярних у ХVІ ст. В Московських землях народних казок. Перша про Кощея Безсмертного, а друга, - то вже грецького походження казка, "Про Агріковий меч". В подальшому прочитанні Житія ми знайдемо присутність сюжету ще й третьої казки - про Василису Премудру.

Отже продовжимо далі читати Житіє. Петро тяжко захворів. Князю сказали, що зцілити його може лиш дочка бідного броваря, яку звати Февронія. До неї він і звернувся за допомогою. Дівчина йому відповіла на чистюсінько класисний "жіночий манер": "Візьмеш мене замуж - вилікую!". Князь, рад не рад, бо ж не до пари йому та селючка, проте вимушений був згодитися.

Вона його вилікувала народно-магічним методом. Князь, звичайно ж, навіть і не збирався з нею одружуватися. Однак Февронія, як виявилося, була не тільки мудрим лікарем, але й премудрою дівкою! Передбачаючи таке чоловіче віроломство, вона не все його тіло вилікувала, а залишила частинку виразки не чіпаною, про всяк випадок. З цього місця хвороба поширилася знову на все тіло! Князь, аби бути здоровим, таки вимушений був з нею одружитися. В Житії сказано, що так само "премудро" та "дотепно" вона йому й надалі вже заміжньою жінкою допомагала керувати князівством.

У цьому, безперечно цікавому і абсолютно реалістично описаному місці у сюжеті "повісті" думаю варто трішки зупинитися. Кожне житіє пишеться з педагогічною ціллю. Тобто воно вказує на приклад з життя святого, який варто наслідувати й у своєму житті християнину. Я б виділив у цьому тексті два "приклади".

Приклад перший. Які ж методи лікування має застосовувати християнин, коли захворіє? Судячи з Житія, християнин перш за все має звернутися до народного цілителя та народної медицини, в якій "тітки", "бабки" та "дедки" прекрасно обходяться без церковної молитви, таїнств Церкви, офіційної медицини, та конкретних лікарських засобів.

Князя Петра премудра цілителька Февронія вже вдруге лікувала не тільки методом нетрадиційної медицини. Зцілення відбулося по магічному принципу точного "послушанія" вимогам шамана, адже помилка може призвести до смерті. По її слову він пішов у баню і очистився від смертельних струпів. А це вже якась пародія на Євангеліє, в якому так само "по слову Христа" очистився прокажений чи сліпонароджений, омивши очі у купелі.

Приклад другий. І яким же методом православна дівчина має собі шукати нареченого? В Житії чітко вказано на ті реальні способи, якими часто жінки або дівчата користуються, коли шантажують ще "не досвічених" чоловіків або "хлопців-лопухів". Схема в тексті чітко та поетапно описана, працюйте, сестри у Христі, досягайте поставленої цілі! Я часто чув батюшок, які будують проповідь про християнську любов на основі сюжету цього Житія: "Браття і сестри, дорога молодь, шукаючи для себе пару, беріть приклад з премудрої християнки Февронії та Благочестивого християнина Петра".

В тому, що Февронія була взагалі хоч християнкою, якщо судити по цьому тексту, в мене глибокий сумнів. У словах, діях та поведінці Февронії не прослідковується ні щирої молитви, ні надії на милість Божу, ні віри у Його благий Промисел, який зводить людей до купи у свій час. Це поведінка впевненої у собі, битої життям "бабенції", яка чітко знає, що вона хоче і що саме для цього треба робити.

А хіба була у Петра якась часточка любові, або хоча б якесь почуття до Февронії? Він її хотів прагматично використати, а в результаті скористалася ним вона. Добре, що в даному випадку Бог направив по слову Василія Великого "наші не благі побажання до благих наслідків". Але ж хіба такий спосіб женихання може бути прикладом для порядної людини?

Ось в такому вигдяді "Житіє Петра і Февронії Муромських" було написано у 1547 році священиком Єрмолаєм Прегрєшним після того як цар Іван Грозний наказав канонізувати "святу чету". Писав він його нашвидкоруч, бо ж відомий своєю жостокістю тиран не любив затримок на шляху до здійснення свої побажань.

Святитель московський Макарій не включив цей текст у збірник Житій святих, який він видав невдовзі після того, як вийшла ця житійна повість. Проте історія про Петра та Февронію користувалася неабиякою популярністю в народі. Більше того, Іван Грозний почитав святих князів як своїх прямих пращурів і був особисто зацікавлений у популяризації Житія. Річ у тому, що в тексті чітко прослідковується політична складова - це боротьба Івана Грозного з боярською опозицією, про шо буде сказано нижче. Церква вимушена була зважати на ці фактори. З однієї сторони "глас народу - то глас Божий", а з іншої - "Цар - то помазаник Божий"... Церква опинилася між молотм і ковадлом.

Отже це "передання глибокої старовини" чіпати не можна було! Що ж було робити Церкві в такій не простій ситуації? Проблему повної розбіжності тексту "Житія" з Євангелієм, та сюжету "повісті" з літописними історичними даними спробував вирішити відомий богослов ХІХ ст. св. Філарет Чернігівський (Гумілевський).

Він виявив, що князів та княгинь з іменами Петро та Февронія згідно літописних свідчень в Муромі ніколи не було. Проте в ХІІ ст муромський престол займали діти князя Юрія Муромського Володимир і Давид, які "раттю ходили" на болгар та на Рязань. Князь Давид дійсно був одружений на простій дівчині Єфросинії. Це спричинило після смерті старшого брата, коли він вже сам посів князівський стіл, до конфлікту з боярами.

Бояри вимагали від князя розлучення з законною жінкою заради більш "вигідної партії". Князь любив свою дружину й відмовився від цього. Це призвело до вигнання Давида з Єфросинією із Мурома. В результаті цього виникли міжусобиці і бояри покликали князя назад аби той навів порядок у місті.

Вірна дружина у всьому йому допомагала. Разом вони прожили благочестиве та цнотливе життя, не народивши при тому дітей. Разом вони й прийняли монашество з іменами Петро та Февронія і постриглися у схиму. Благовірні князі померли та були поховані згідно літопису в одному гробі. Згідно Житія їх поховали у двох різних гробах, які потім "чудесним чином" "позліталися" у одне місце.

Пишу нарешті вже останній коментар у цій довгечій критичній "повісті". Якщо з тексту Житія відкинути усі політичні та фольклорні нашарування, то проявиться дуже проста картина, яку таки можливо буде співставити з Євангелієм. У той час, у ще напівязичницькому суспільстві Русі мати одну дружину було "не прийнято", та й сьогодні, згодіться, то не зовсім модньо. Сам факт, що люди в таких умовах прожили все життя разом, не дивлячись на те, що в них не було дітей, красномовно свідчить, що між ними була велика Божа любов.

З іншої сторони, як у цій історії, так і в більшості інших, Церква майже не пропонує для мирян житійний, іконічний приклад повноцінної сім'ї. Я практично не чув таких житій, де б описувався подвиг народження і виховання дітей звичайними людьми, без сану, посад чи царських регалій!

Найбільш наближений до християнських сенсів спосіб прочитання тексту Житія Петра і Февронії - шлюб то шлях до монашества. Якщо вже відверто говорити про педагогічну складову православного житійного жанру, то з кого ж брати приклад більшості християнам, які посвятили своє життя Богу у сім'ї і йдуть у Царство Небесне вузьким шляхом шлюбного життя?

Чим керуватися тим молодим людям, яким Церква пропонує молитися до Петра та Февронії, аби вони допомогли знайти для себе чесно й по совісті пару. І навіть якщо ця запівтна мрія з Божою допомогою здійснилася, і молоді люди створили сім'ю, слава Богу не "по житію" що далі робити?

Практично всі нормальні молоді пари бажають народити та виховати дітей у шлюбі, а не "задовільняти єство" в законному співжтті чоловіка та жінки, аби скоріше дочекатися спочатку "омертвіння дітородних удів", а потім, логічно, це дозволить піти в монастир і в чистоті діждатися там своєї блаженної кончини. Це звичайно ж благородна і правильна мета, але молоді люди точно не думають на початку свого життя про його закінчення!

Молодь очікує сьогодні від Церкви не високих образів святості, а простих практичних порад у вирішенні своїх числених реальних проблем. І ці доволі хороші та професійні поради сьогодні для неї дають протестанти, католики, греко-католики, професійні світські психологи...

В православному храмі, де присутня вся повнота Божества тілесно, дуже мало звертається уваги на життя звичайних людей. З ХVІ ст. і до наших днів ми так і не спромоглися знайти ні жодної хорошої сім'ї, аби написати про її життя добру, реалістичну, християнську, людяну житійну повість.

денис таргонский

Buy for 50 tokens
Там маленькие кажутся большими, Там толстенькие кажутся худыми, Там головы у всех, как у гигантов, А руки, как у лучших музыкантов. Там зеркала изогнуты, как блюдца, И все смеются, и все смеются, И все смеются. (с) В столиці пройшов щорічний фестиваль шизофренії та брехні. Понад 55 000 зомбаків…

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.