bitvazaurozay (bitvazaurozay) wrote,
bitvazaurozay
bitvazaurozay

Почему на самом деле погиб Леонид Быков

Це пам‘ятник військовим льотчикам у Києві. А зображений актор Леонід Биков у ролі з фільму «В бій йдуть тільки старики».
Але мова піде про сина актора.

Леонід Биков загинув в автокатастрофі за 4 місяці після свого 50-річчя, у квітні 1979 року. І останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні. Щоб не відповідати за жорстоке побиття Олеся (як його називали в родині), начальство вирішило сховати кінці у воду. Олеся комісували з діагнозом шизофренія, закривши йому шлях у нормальне життя. Щоб зняти фальшивий діагноз, знадобилося 10 років – лікарі не хотіли за це братися, щоб не сваритися з Міноборони.
Леонід Биков переніс кілька інфарктів, навесні 1979 року звільнився з кіностудії Довженка і за кілька днів, вилетівши на зустрічну полосу, зіткнувся з вантажівкою.

Олесь і після загибелі батька продовжував боротьбу, регулярно проводив акції протесту. «Мене посилали колами, згадував він, – з однієї інстанції в іншу: лікарні, військкомати, комісії і перекомісії, прийомні високих кабінетів, листи в ЦК КПУ, Політбюро СРСР. Я добивався одного – зняти обмеження на професію. Я не просився в космос, хотів працювати шофером або вантажником, чорноробом на будівництві або на лісоповалі. Мені потрібно було годувати сім’ю».

Він був рідкісним відчайдухом. Ось як склалася його подальша доля:
«7 березня 1989 року Олександр вийшов на Хрещатик, на останнє, як розраховував, голодування. Радіо "Свобода", іноземні кореспонденти з камерами. Пішли провокації, підігнали "швидку" з "дурдому", але люди відтіснили – не ті часи, перебудова. Згодос Олександр поїхав у Москву з проханням про еміграцію. На Красну площу не пустили. Став біля готелю "Москва" з плакатом: "Комуністи, я не хочу з вами жити!" Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ. Тоді він вирішив рвонути до Фінляндії. При спробі перейти кордон біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон – той самий результат. Депортували. У жовтні зробив останнє "коло пошани": місцева влада – Верховна Рада СРСР – ЦК КПРС. Чергові відмови. "Зустріли" на вокзалі і поклали до божевільні.

«Потім був потяг до Львова, - згадує він, - стоп-кран, 30 метрів до дроту, крижана вода Тиси і стовпчик угорського кордону. Мадярський табір для біженців, рішення про депортацію в Союз і знову крижана вода – але тепер уже на австрійському кордоні».

Він дивом уцілів. Зателефонував матері, сказавши, що житиме в Канаді. Спочатку була Австрія, де незалежні психіатри визнали його здоровим, потім, в 1991 році, – Канада, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він – будівельник. Часто телефонує додому, але приїжджати туди, де було зламано його життя і де все нагадує про батька, не хоче.

Зате «такую страну потерявшие» дуже люблять згадувати прекрасне радянське кіно про льотчиків і публікувати красиві портрети Леоніда Бикова.
Tags: ЖЗЛ, ИмперияЗла, истории, история, разоблачения
Subscribe

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments