bitvazaurozay

Що таке ВЕЧОРНИЦІ

 

Так в Україні називали місце, де традиційно холодної пори гуртувалися сільські парубки та дівчата, де вони пізнавали одне одного, зближалися і, як наслідок, одружувалися. Влітку вечорниць не було, їх заміняла «вулиця». А з приходом осінніх холодів молодь змушена була змінити локацію. Зазвичай, збиралися у теплій хаті одинокої жінки: вдови чи солдатки.     

Детальніше дізнатися про такі молодіжні зібрання пропонуємо на прикладі затопленого водами Канівського водосховища села Андруші, що на Переяславщині. Тут у середині ХХ століття працював та вів стаціонарне спостереження за побутом та звичаями селян науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, письменник Дмитро Косарик. Його історико-етнографічне дослідження є неоціненною знахідкою для висвітлення історії та культури мешканців села Андруші, зокрема дозвілля молоді.     

В Андрушах молодіжні вечорниці називали «досвідками». НаСтароселиці (куток села) обирали парубки свого старшого парубка і звали його не березою, не отаманом, як на Правобережній Україні, а тут його називали «берізка». «Берізка», очолюючи парубоцьку громаду, щороку приймав до неї сімнадцятирічних парубків. Кожен із них вносив полтинник грошей і півкварти горілки.     

Дівчата Староселицького кутка восени після Покровипідшукували хату для досвідок. Пускала до свого обійстя найчастіше одинока вдова. Саме їй матері довіряли своїх дочок і доручали навчати та доглядати за їхньою поведінкою. До одної вечорничної матері збиралось від п’яти до семи дівчат, що мешкали неподалік. Ідучи на досвідки, брали з собою роботу: прядку, мички прядива чи гребінь із днищем. Сідали на лавах попід стінами і починали працювати, розмовляючи про пригоди пережитого дня, сільські новини, парубків.     

Через годину-дві після смеркання підходили парубки і починали стукати у засунуті двері. Якщо парубки були чемні, паніматка впускала їх у хату. Вони весело віталися і сідали коло печі, затіваючи якусь гуртову гру. Проте деякі підходили до дівок і сідали поміж ними. Парубок, обравши собі дівчину, сідав проти неї і починав жартівливу розмову. Дівчина, своєю чергою, просила не заважати.     

А під вікнами тим часом бігали підлітки років п’ятнадцяти, яких ще не прийнято до парубочої громади та затівали різні неприємності: прив’язували до вікна фуркало, від якого стіни дрижали, зав’язували двері, перепинали дорогу перед порогом та ін.     

Наближалася північ, паніматка зверталася до парубків: «Хлопці, виходьте з хати, бо дівчатам пора спати». Проте, не всі виходили з двору, кілька душ, що змовились безпосередньо з дівчатами або умовились через старшу дівку, виходили у сіни. Дівчата тим часом розстилали посеред долівки велику в’язку соломи та накривали її білими ряднами. Парубки заходили до хати, чинно сідали на лаву. Кожна дівка підходила до умовленого «ночувальника», нахилялася і починала його роззувати. Спочатку знімала один чобіт, потім другий, сміливіша могла глянути у вічі , сказати слово, несмілива ж опускала очі додолу.     Цей вечорничний звичай, згідно якого дівчина роззуває свогохлопця, дуже давній та зафіксований у звичаях Київської Русі ще в Несторовім літопису під 980 роком. Рогволод, звертаючись до дочки своєї: «Чи хочеш за Володимира заміж піти?», почув у відповідь: «Не хочу роззути рабинича, но за Ярополка хочу».              

Роззувши свого коханого, на звичаєво-побутовій мові це означало: саме з ним цю ніч ночуватиме. Молодь лягала на заготовлену постіль покотом, скинувши лиш верхній одяг.     Вечорнична мати хоч і на печі, проте пильно та уважноприслухалася до поведінки та шепоту на долівці. В разі якоїсь підозри вона, спираючись на свої звичаєві права і авторитет паніматки, розганяла підозрілу пару. Дівчину перекликала спати на піч, а парубок ішов додому. Траплялося, дівчина сама тікала на піч, відчувши грубу поведінку хлопця. Це було ганьбою для парубка, який одразу ж покидав досвідки.     

Пристойні ж пари довірливо шепотілися та, відчувши теплотувзаємної приязні, умовлялися про наступні вечори та зустрічі. Але були й такі пари, що вже рік, два, і навіть три зустрічалися. Темою їх нічних розмов була нескінченна балачка про майбутнє сімейне життя, про ті перешкоди, які стоять на дорозі до щастя: чи батьківський недозвіл, чи матеріальна скрута, чи малоліття дівчини, чи призов в солдати хлопця. Цим парам паніматка повністю довіряла, цей парубок не дозволяв собі образити дівчину, а навпаки оберігав її від сторонніх посягань.     

А ледь відчувався світанок, після третіх півнів, паніматканагадувала хлопцям: «Пора додому». Бо якби заспав котрий і вискакував з досвідок завидна, його б засвистали жонаті чоловіки: «А котра це тебе так приспала, Іване?». А дома ще батько та старші брати соромили та дорікали парубку.     

Дівки, лишившись самі, наспіх прибирали постіль, умивалися ісідали ще на годинку за роботу. А як починало розвиднятись –додому.     

Проте, не завжди було все так ідеально. Траплялися і драматичні, навіть трагічні випадки, наслідки ночування на досвітках, були й покритки. Особливо збільшилася їх кількість у 1914-1917 роках, в роки Першої світової війни.     

В перші чотири дні тижня дівчата пряли на досвітках, а уп’ятницю, згідно звичаєвої традиції, прясти не годилося і дівчаташили чи вишивали. В суботу та неділю ніяка праця не буладозволена, це були святкові дні, коли лунали пісні, грали музики, танцювали пари так, що аж у долівці ями вибивали закаблуками.     

Тричі протягом вечорничного сезону молодь влаштовувала«складку», тобто складалася продуктами харчування, гасом, дровами та святкувала. Перша «складка» була на Пущення – 27 листопада, в день заговин перед Пилипівським постом. Другу влаштовували на Меланки, під Новий рік (13 січня), а третю після Водохреща, як «прострілювали» кутю після свят.     

Крім того, парубоча громада на Різдвяні Святки ходила колядувати. Половину доходу віддавала на церковні придбання, другу ж половину наколядованого парубоча громада вносила як свій внесок на дівоцьку складку. На ці гроші купували гостинці, наймали музик тощо. В ці дні закохані пари умовлялись про засилання старостів, бо після Водохреща розпочинався наймасовіший у Андрушах (і на Переяславщині загалом) весільний період. Проте, це вже зовсім інша історія.

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів НІЕЗ«Переяслав» Світлана Зубер.

Buy for 50 tokens
Там маленькие кажутся большими, Там толстенькие кажутся худыми, Там головы у всех, как у гигантов, А руки, как у лучших музыкантов. Там зеркала изогнуты, как блюдца, И все смеются, и все смеются, И все смеются. (с) В столиці пройшов щорічний фестиваль шизофренії та брехні. Понад 55 000 зомбаків…

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.