bitvazaurozay

Танці на кістках чи бенкет під час чуми: Україна – сліпа пляма на мапі світової пам’яті

Я не люблю ці «свята» 8-9 травня. Мені пахне від цих днів якимось лицемірством і підлістю.Ніби під видом чогось шляхетного і великого мені намагаються впхнути чиюсь підлу інтригу. І жах в тому, що велич і шляхетність справді присутні. Ніби показними жалями, плачами і скорботними рилами про давно минуле намагаються відбілити свої руки в крові і приховати свої сучасні злочини? Чи то танці на кістках, чи то бенкет під час чуми?


Довго думав, і лише історична та філософська освіта дали змогу якось вербалізувати та раціоналізувати це чуття. І секрет приховувався у тому, що науковці називають дискурсом пам’ятання.


Адже будь-яка розмова про минуле – це оповідь (наратив), який не тільки пригадує реальні факти, а і конструює картину минулого. Картина ця завжди штучна, тобто наша «пам'ять» - водночас і пригадування, і забуття, завжди штучне «казання про діла давно минулих днів».


Цей наратив завжди спирається на певний дискурс, спосіб мислення і обґрунтування світу. Він несе з собою конкретні цінності, порядок і режим. Тому «кому вигідно?».


Але це не означає, що всі дискурси і наративи рівнозначні. Бо певні азбучні істини, цінності людяності, залишаються. Словами класика, we share the same biology regardless of the ideology. Тож лишається або будувати ідеологію на «біології» (трактувати всіх людей лише як біологічних тварин) або на «sharing the same» (на людяності, оскільки ми всі люди).


ОК, геть демагогію, нум до справи.Враховуючи, що ці дати – наріжні для ідеологічних та інформаційних воєн пострадянського простору, проаналізуємо наративи і дискурси, з якими цей міф пов'язаний.

Совєцький наратив.Космічна війна Добра-СССР зі Злом-Гітлером, при цьому «союзники» перейшли від зла на бік добра. Великі Предки-Діди-титани перемогли космічного Змія, і кожен, хто з нами, той абсолютне добро, будь-яка співпраця з Абсолютним Злом робить миттєво колаборанта злим. В цьому великому космогонічному міфі корінне значення має сам СССР, великий Мардук, Сталін, що героїчно зламав хребет світовому Злу-хаосу Тіамат-Гітлеру.


Вся ця схема «Дідів» достоту нагадує історію про Мардука і Тіамат, засадничий міф вавилонської космології. Велика містерія вшанування великого подвигу символічно збігається з періодом святкування перемоги Мардука над Тіамат Саме 9 Адара святкували у Вавилоні перемогу Мардука над силою хаосу Тіамат, і це випадало на початок весни. Точно так же схема «великі діди-герої», «засновники людства» проти «світового зла» постає у грецьких міфах про битву богів і титанів, у ведичних текстах боротьби девів і асурів, тощо.


Це – космогонічний міф, тобто оповідь про створення світу. Наш світ виник внаслідок великої Перемоги Мардука, якби не вона, то нас не було. Весь наш світ такий тому що боги перемогли і наш порядок священний, бо закладений богами.


Чуєте гасла російських «победопоклонников»?
Це – типовий, ідеальний міф, побудований за всіма законами міфотворчості. Радянська влада взагалі розумілась на цьому процесі. Особливого колориту додає те, що Мавзолей побудований майже за зразками вавилонського зіккурату.


Міф є самореферентна система, вона посилається і спирається сама на себе, вона не шукає логічної несуперечливості. Людина міфу цілком може вірити в логічно парадоксальні речі. «Православний атеїст», любитель царя, що прославляє Сталіна, комуніст з іконами – вся сучасна Росія повна цих макабричних парадоксів. І єдиний спосіб пояснити це не обмежуючись просто тавром психічно хворих – це міф.


Сучасна Росія постала як союз «червоних» і «білих» після розпаду СРСР. «Червона» влада і державні інституції прийняли легітимність «білої» Росії. Царь-страстотерпец обійнявся зі Сталіним. Символічним актом було возз’єднання РПЦ і РПЦЗ у 2007 році.


Саме тому сучасний російський націєтворчий міф малює тяглість від Київської Русі через Московську державу, Російську імперію, СРСР до РФ. «История государства Российского» вписує все це як свої історичні моменти. «Всё это – мы!», співає «Алиса».


І що вже нарікати на брехню щодо «Київ – колиска Росії»? Російський міф поєднав набагато більш конкретну шизофренію – «білих» і «червоних». У такій шизофренічній реальності міфу можна все що завгодно. Хоч Аркаїм і перемогу над Китаєм 7500 років тому.


І при цьому росіяни по всьому світу дорікають українцям та іншим націям Європи, що ті перебріхують історію. А українські «чесні історики» критикують якісь там «історичні міфи» українських націоналістів. При цьому панівні російські міфи, в яких вірить навіть західна наука – від міфу про Київську Русь і пряму тяглість Русь – Москва – Росія – СРСР – РФ – їх не обходить.
Особлива сила совєцького наративу в тому, що він, як коронавірус, вбудовується в більш глобальний, планетарний наратив, створений переможним Заходом («Союзниками») і є цілком сумісним із єврейським наративом Голокосту.


Західний наратив. Особливість Західного наративу в тому, що він точно так же трактує Гітлера, але міняє місцями Абсолютне Добро і «союзників». Захід є Абсолютне Добро, свобода і демократія, а СССР перейшов на бік добра. «Сукин сын, но наш сукин сын».


Парадокс, що СССР майже одразу знов опиняється у статусі «імперії зла», але при цьому статус Великого Воїна Світла на Заході за СССР залишається.
Суть в тому, що ІІ світова лежить в основі світового порядку. Створена тоді Ялтинсько-Потсдамська система світового порядку досі, за великим рахунком, легітимна, і саме на неї покликається більшість світових інституцій.
Звісно, для Заходу місце ІІ світової на порядок менш важливе, насамперед тому, що західні нації спираються на свої міфології, які давніші і не стосуються цієї війни. Зокрема, для Заходу важлива і І світова, «Велика» війна з окремим культом пам’яті.


Але тим не менш, всі сучасні глобальні інституції, від ООН до Декларації прав людини були започатковані саме тоді. Звідти родом модель безпеки з опертям на США, модель стосунків провідних світових держав, в т.ч. статус СССР-РФ.


Єврейський наратив. Окреме місце займає єврейський наратив. Ця тема дуже обширна, тож її розглянемо окремо. Стисло кажучи, від загального міфу про ІІ світову єврейський міф відрізняється двома нотками.Центральна роль Голокосту, який стає космічно-метафізичним актом і фактом, який не можна помислити, порівняти і поставити під питання. Голокост – сакральна найвища жертва, космічна катастрофа. Роль світового Добра відводиться світовому Страждальцю і вічному Вигнанцю – єврейському народу. Катастрофа показує, хто тут найбільший потерпілий, а отже, перед ким усі винні, і хто є тут найбільше добро (що постраждало). Вся Європа і вся планета повинні постійно стояти у скорботі схилившись перед жахом Голокосту. Страждання євреїв – невідтворні, непорівнювані, абсолютно Інакші, як інакший Бог, як абсолютно інакший вибраний Ізраїль, так абсолютно інакші страждання. Будь-яке порівняння страждань євреїв із циганами, українцями, сербами, чехами чи поляками – повністю заперечується, трактується як фашизм, знецінення і альянс, колаборація із світовим Злом. Будь-який натяк на відповідальність євреїв викличе тотальне засудження (згадуємо історію з Ганною Арендт). Саме цей наратив є важливим стержнем, на якому тримається вся raison d'être Ізраїлю, вся його сила існування. Ізраїль як держава необхідна, щоб не було повторення, щоб «ніколи знову».Вага єврейського наративу для нас подвійна. По-перше, терени України і взагалі Східної Європи – це терени найбільших масштабів Голокосту, а враховуючи складну історію українсько-єврпейських стосунків, то українців регулярно звинувачують у «вродженому антисемітизмі». По-друге, наратив Голокосту здобув глобальне прийняття і є одним із наріжних каменів повоєнного устрою світу (варто лише згадати тривожне запитування європейських повоєнних мислителів «Як ми могли до такого скотитись?»)..

Якщо зруйнувати великий Міф про ІІ Світову, постає надто багато питань. Чому стала можлива ІІ світова? Чи вона «унікальна», і як вона пов’язана з Першою? А вона пов’язана безпосередньо, і мова не про те, чи зловживання Заходу стали однією з причин німецького реваншизму, а відхід Заходу з території колишньої Росії уможливив перемогу більшовиків, навіть не з тим, чи Західні держави у 1935 р. могли за тиждень зупинити розвиток нацизму.


Кажучи дещо метафорично, ІІ світова є наступним актом трагедії Великої війни, що почалась у 1914. Сюжет цієї трагедії – протистояння великих імперій ХІХ ст.. за владу над світом і протистояння ідеї Імперії та ідеї нації.Кінець її – розпад останньої з великих імперій-учасниць, переформатування європейської мапи з мапи імперій на мапу національних республік. Після першого акту розпалась Османська і Габсбурзька імперія, Російська і Германська переформатувались. Саме тому другий акт був неминучим.


Бо не був завершений перехід від імперій до республік – створення національних держав на уламках великих імперій, що змагали до світової влади. Саме тому ті народи, яким не вдалось у 1914 – 1920 здобути державу, у наступному акті відгребли по повній. І саме вони є ключем до розуміння і деконструкції цілого міфу.


Навіть розпад СРСР не змінив фундаментально саму схему. Демонтаж Варшавського блоку стався «за умови» пошани інтересів СРСР-РФ. РФ успадкувала всі привілеї «Великого Союзника» / «Великого Героя», зокрема, право вето в ООН. Центральна Європа, що інтегрувалась в ЄС – була ціною залишення в складі сфери впливу Росії Східної Європи.


Російська істерика щодо поширення Заходу у російську сферу впливу– ось демонстрація того, що старий дискурс великих імперій і сфер впливу досі в силі. Понад те, західні еліти сором’язливо піджимають хвоста і винувато вибачаються, що вони таки порушили.


Повернення Росії у велику геополітику пов’язано з тим, що РФ запустила з 2005 року маховик ідеології «победобесия» – цим РФ нагадує, що вона по суті є «головним антифашистом» планети, вона має право вказувати, хто «фашист», а хто ні, і весь світ має їй завдячувати. Діяння Великого Героя легітимують його чільне місце. Мардук переміг Тіамат, тому він – верховний бог.


Те, що Росія паралельно працює через інтернаціональну мережу «правих» сил, від євроскептиків до Трампа, це анітрохи не заважає першому.
Сюжет трагедії досі не завершено.
Те, що ми досі сперечаємось про підстаркуватих дядьків Стьопу, Аліка і Йосю 80-літньої давнини – це означає, що ми досі всередині Міфу, Матриці, сюжету трагедії, яка далі продовжується.Реваншистська політика РФ – це останній удар останньої імперії ХІХ століття, яка досі жива на окраїнах Європи.

Нації Центрально-Східної Європи є ключем до розуміння і деконструкції цілого міфу?Опонувати цьому міфові наважилось дуже мало країн. Польща, Литва і Україна, дещо тихше Латвія і Естонія.Тому що вони є білою плямою на ментальній мапі переможців у ІІ світовій війні. У тій війні є на мапі союзники і СССР, як добро, є Гітлер і сателіти, як зло, є колаборанти зі злом, є союзники з добром, є Найбільша Жертва (чи то єврейський, чи то радянський народи) і космічний агресор.
Але ситуація націй Центрально-Східної Європи у 1930-х була зовсім іншою, вона не вписувалась в цей наратив. Вони опинились між двома злами – ГУЛАГом і Бухенвальдом. Але це ще півбіди.


Це були молоді нації, що виникли на уламках Габсбурзької і частково Російської, Німецької, Османської імперій. Мало того, що вони були затиснуті між великим імперіями, так вони ще змагалися одна з одною, витискаючи для себе місце під сонцем. В усіх із них був встановлений авторитарний етнонаціоналістичний шовіністичний правий режим: за винятком Чехословаччини. В усіх репресували національні меншини – хорватів, українців, білорусів, євреїв, угорців в Румунії.


В цій історії Україна і Білорусь стали прикладом – ідеальним, але не унікальним. Українці були поділені 2:1 між СРСР та іншими державами. В СРСР попри позірну державність почались криваві репресії проти української національної інтелігенції, ідеї тощо. В Польщі і Румунії українці стали жертвами послідовної асиміляційної політики. Все це особливо відтінюється тим, що на початку 1920-х Захід мав особливу відповідальність перед Україною. Починаючи з того, що Захід визнав право українців на автономію в Західній Україні – право, спаплюжене Польщею. Польща обіцяла в договорі з Петлюрою захист прав українців – натомість попри союз з Петлюрою, Пілсудський перетворив Західну Україну в полігон для польської асиміляції. Військова та демографічна катастрофа – поразка двох визвольних рухів, страшний голод, масові а потім тотальні репресії проти «неправильних» українців на Сході, репресії і дискримінація в Польщі та Румунії, ігнорування проблем на Заході.


Дуже дивно, що західні українці, що лише учора належали до німецькомовної Габсбурзької імперії, звертають очі на Німеччину, як очевидну геополітичну альтернативу? Дуже дивно, що українцям було фіолетово на ставлення Німеччини до євреїв, так само, як євреям були глибоко фіолетово на ставлення до українців і на масові репресії в СРСР?
В епоху 1920-30-х панував дискурс національної автаркії та національного егоїзму, геополітики і життєвого простору. Доктрина Монро в США, єврейські війни за території в Палестині, Японія, Німеччини, Польща. Українські праві, ветерани визвольних змагань, інакше не могли. Бути котом Леопольдом можна було в Австралії або в Індії. Чекати «слушного часу» чи Вашингтона було пізно.


Схожу ситуацію ми бачимо в Хорватії, де наслідком 20-літньої сербської дискримінації стало створення хорватської держави і тотальні репресії проти сербів у 1941. Або у Словаччині, де так само була створена незалежна держава.
Прибалтика і Фінляндія – інший приклад. Балти і фіни увійшли в союз з Гітлером проти СРСР, відвертого агресора. Щоправда, я не помітив, щоб фінів цькували за це. Мабуть, мільйон совєцьких трупів заважає.


Чи погана Фінляндія і Манергейм, увійшовши в союз з Гітлером? І чим Україна гірша за Фінляндію, окрім того, що у Манергейма у 1919 р. вдалось і в спину йому не били чотири армії?


Румунія і Польща – дві найбільш репресивні щодо українців держави того періоду – мали схожу долю. Під тиском СРСР і Гітлера Румунія стає сателітом Гітлера. Польща воює «проти всіх», при цьому навіть в момент абсолютної загибелі не забуває воювати проти  українських повстанців. Але про позицію Польщі я краще б дав слово Ґедройцю, який добре від імені поляків охарактеризував аморальну позицію Польщі, і Драгоманову, який ще в ХІХ столітті зазначив, що доки поляки не визнають свободу українців, вони лишатимуться насильником і тим самим підкопуватимуть власну свободу.
Ситуація Угорщини і Болгарії – окрема. Так само, як ще зовсім іншою була ситуація Іспанії, де була перша репетиція ІІ світової, але Захід мовчав.


Незручні питання про українську історичну пам'ять про ІІ світову. І тут я, як онук діда, який дійшов до Берліна, другого діда, якого репресував Сталін, і прадіда, що загинув на Першій світовій, чиї родичі гинули від Голодомору і поховані у братських могилах, маю право на багато логічних питань.


Чи погана Фінляндія і Манергейм, увійшовши в союз з Гітлером? І чим Україна гірша за Фінляндію, окрім того, що у Манергейма у 1919 р. вдалось і в спину йому не били чотири армії?


Показове постійне нехтування відмінностями між ОУН-Б, ОУН-М, трьома видами УПА, ОУН до 1940 р., УВО до 1929 р., допоміжною поліцією.  Якщо будь-яка співпраця з Гітлером є злом, чому головний союзник Гітлера не у трибуналі? Якщо співпраця змивається кров’ю, чому факт репресій проти ОУН і боротьби УПА з німцями не зараховується, а СРСР – зараховується?
Чому ми досі для зображення України у 1939 – 1945 роках малюємо Бандеру, а не Шептицького? З точки зору соціологічної, Шептицький був легітимним репрезентантом єдиної інституції, що  могла претендувати на представництво саме України і українського народу. Адже ані окупаційна совєцька адміністрація, встановлена спочатку внаслідок військового загарбання у 1920, а потім внаслідок сталінського перевороту 1929-1934, ані не дуже то й до війни популярна УВО-ОУН, не дотягують до Церкви, що так чи інакше єднала мільйони українців?


Якщо СС Галичина – погано, то що тоді лісові брати балтів? Теж погано? А що на це балти скажуть? А може, вони більш чесні? А що тоді з російською РОА? Там було більше «колаборантів», ніж в усіх українських збройних організацій 1941-1945 років, понад мільйон чоловік!


Але якщо ОУН чи УПА чи СС Галичина – ай-ай-ай, bad boys – то чому українці в армії СРСР good boys? Що ті, що ті ішли в лави армії окупанта, тоталітарної держави з концтаборами, що чинила геноциди і класоциди?
І коли мені апелюють до «твій дід там воював», мені хочеться плюнути: досить маніпулювати вашою жертвою! Він не обирав, де він родився і став вояком тієї держави, яка його мобілізувала, не питаючи. Українська держава була знищена у 1920 році, не демократичним, а збройним чином. Радянська влада – факт доконаного насильства, а не народного вибору.
Досить провокувати Стокгольмський синдром, коли терорист виправдовується своєю жертвою.


Зрештою,  на яких підставах ми кажемо про відповідальність України за події 1941-1945 року?З юридичного боку, сучасна Україна не є юридичною особою, яка існувала б тоді і могла б нести відповідальність за якісь тогочасні правочини.З точки зору українського законодавства, Україна є спадкоємицею УРСР, а отже в ті часи їй можна інкримінувати Голодомор і ГУЛАГ, співучасть у злочинах, але не Волинь.Навіть з точки зору національної легітимності, у 1992 останній глава УНР в екзилі Микола Плав’юк передав президенту України (трансформованої з УРСР Л. Кравчуку клейноди УНР доби Директорії. Тобто Україна в найкращому випадку юридична спадкоємиця УНР 1919 – 1920 рр. (враховуючи, що УРСР сама претендувала бути її спадкоємицею), злуки УНР та ЗУНР, але не держави 1941 року.
Але про це забувається і риторика про «українські злочини» щодо євреїв чи поляків затьмарює аналогічні трагедії в Польщі, Сербії, Росії, Франції, Литві тощо.


Вердикт замість висновку: Війна не закінчилась.Перемоги немає.Примирення з непокараним злочинцем?
Все це про те, що в існуючому панівному космогонічному Міфі про Велику [Вітчизняну] Війну немає місця для всіх цих історичних правд і фактів.
Всі ці історії, всі наративи, всі нації ззовні змушені впихувати себе у прокрустове ложе дискурсу про «союзників і колаборантів», ніби виправдовуватись, що вони не «колаборанти», відбілюватись від Гітлера. Вони повинні виправдовуватись, що вони [нібито] співпрацювали з «Гітлером», але ніхто не виправдовується, що вони співпрацювали з ГУЛАГом. І сам СРСР-РФ «ни в одном глазу» на тему співпраці з Гітлером.
Останнім часом, ЄС визнав, що СРСР співвідповідальний за ІІ світову. Але це визнання не матиме сили, доки російські амбіції «Великого Героя» не будуть викриті і дискредитовані.Доки режим Великого Терору 1917 – 1991 року не постане перед Нюрнберґом-ІІ. І за геноциди, і за релігійні переслідування, і за масові вбивства та ґвалтування, і за антисемітизм, і за масові злочини проти людяності. Доки КДБ не прирівняється до СС, Червона армія до Вермахту.Доки червона зірка в Європі не почне сприйматись як свастика, а сновигати по європейським столицям у футболці «СССР» з серпом і молотом буде так само соромно, як намалювати свастику чи вдягнути футболку з написом «ІІІ Райх».


Доти всі нації Європи змушені ламати себе через коліно, бгати себе прокрустове ложе, викреслюючи з себе «колаборантів».
Бо вся ця риторика «колаборантів» - від початку облудна і маніпулятивна.  Виявляється, що самі по собі визвольні змагання балтів, українців, словаків, хорватів – «колаборанти». І ці риторики виймають тоді, коли треба образити, деморалізувати, роззброїти опонента: хорватів, балтів, українців.


На жаль, замість наукового дослідження передісторії Голокосту і мотивації до антисемітизму, передісторії Волинської катастрофи, політика пам’яті обмежується цькуванням «українського антисемітизму», і формуванням комплексу вини. І ця риторика активно підігрівається Росією та совєцькою ідеологією Міфу. Бо у неї подвійна задача – і легітимація того самого великого космогонічного Міфу, і дискредитація української державності та легітимація власних претензій на «російсько-радянську сферу впливу».
Що Україна – це «біла пляма» на ментальній мапі історії ХХ століття, яка не вигідна і заважає Росії, це очевидно.


Але вона невигідна і Заходу – бо тоді доведеться визнати, що Друга світова – це не good  boys VS bad boys, а світліше сіре проти темного, з відтінками сірого.Доведеться відповідати, як сталось, що протягом 1920-1930-х років Захід, окрім того, що зламав власні декларації Версальського трактату, так ще і свідомо толерував зростання найбільш кровожерливих режимів.Доведеться прийняти, що перемога над одним злом не була перемогою добра над злом, а сприяла зростанню зла на більшій частині планети.Але найприкольніше, що протягом 80-и років Захід всіляко підтримував систему, яка легітимувала цей жахливий режим насильства і терору. Може виявитись, що В’єтнам – було правильно, а от за Мюнхен треба буде відповідати. І якщо за 1938 ніхто вже не відповість, то за 2007 рік таки доведеться. Зрештою, якщо РФ – спадкоємиця друга Гітлера, то русофілія західних еліт виглядає тепер не романтичною фрондою чеґеваристів, а приблизно як любителі Гітлера і куклусклана.
Навіть Польщі це не дуже вигідно – хоча, на фоні втрат інших, позбавлення можливості тролити Україну за Волинь, це не втрата. Але ті, хто розкрутив мем «Волині», можуть виявитись тими, хто допомагає ворогам Польщі. Але я тут краще пошлюсь на Францішка Духінського чи Іполита Терлецького, польських українофілів, чи Єжи Ґедройця.


Інколи закидають, що це невигідно Ізраїлю, адже виглядає як відбілювання «українського антисемітизму» і навіть як знецінення Катастрофи, мовляв, катастрофа «Кривавих Земель» затьмарює Голокост – бо від рук СССР+Гітлера загинуло в десять разів більше людей, аніж усіх євреїв за Голокосту. Якщо підсумувати жертв репресій, ГУЛАГу, Великого Терору, Голодомору та інших двох голодів, додати до цього геноцид татар, чеченців, депортації німців, репресії в Прибалтиці і Центральній Європі, масові зґвалтування у Німеччині, жертв методики завалювання трупами – то жахлива цифра сягне неймовірних величин.


Проте глибший розгляд показує, що радше навпаки.
Реальність Голокосту нескасовна і неспростовна. Понад те, доведеться визнати, що в цій війні ґвалтівник переміг маніяка.


Але, якщо подумати, євреї могли б виграти від цього. Реальність Голокосту нікуди не дінеться, як і його емблематичність – все ж таки, винищення євреїв було легалізовано. Проте із моделі «ми одні страждали, а ви всі інші так собі, потрошки з боку» євреї можуть перетворитись на символ спільного страждання, на ікону Катастрофи, де загинули люди, але євреї є ніби символічним втіленням світового страждання. І це теж цілком біблійна метафора, але вже не книга Есфір, а пророк Ісайя, де Ізраїль є вибраний Месія, що страждає за людство.


Засудження Росії дало б змогу євреям виставити Кремлю рахунок за століття антисемітизму і геноциду – від зони осілості до радянського антисемітизму і графи «національність», назвавши СРСР «інтернаціонал-соціалізмом» або «інтернаці-фашизмом», назвавши винуватця вже 80-літніх спроб знищити Ізраїль, спонсора всіх антиізраїльських угрупувань і держав на Близькому Сході.


Звісно, це не про «справедливість», а про політику пам’яті. І трошки про мораль. Замість того, щоб гнобити найслабших жупелом «фашизму» та «колаборації», викликати на позов сильних – поставши на рівних із найсильнішими, назвати речі своїми іменами.


І це б породило інше питання – толерування російської агресії на планеті в контексті тотожності «Гітлер = Сталін = СРСР = РФ = Путін» миттєво ототожнює Захід із колективним Чемберленом, і формулює моральну відповідальність за Центрально-Східну Європу, за ті самі «Криваві землі», що мають всі шанси стати «кривавими» знову. І «можем повторить», російський імперіалістичний реваншизм, ображені почуття Росії – наводить на пряму аналогію з риторикою Німеччини наприкінці 1920-х. Крим ще більше нагадує Судети, а Донбас – Польщу.
*********
Пам'ять, якщо це дійсно історична пам'ять про історичні факти, вимагає подолання всякого редукціонізму до одного з наративів, але при усвідомленні, що історична оповідь завжди є наративом зі своїм суб'єктом. В нашому випадку, будуючи українську національну пам'ять, ми критикуємо і совєцький редукціонізм, і всі інші види редукціонізмів, будь-то радикально-націоналістичний, польський, єврейський чи "антифашистський". Українська історична пам'ять постійно страждає від претензій у колабораціонізмі та фашизмі, і ці звинувачення від початку є антиісторичними, ідеологічними, редукціоністськими і антинауковими. 


Ми пам'ятаємо не лише Бабин Яр і Янівський концтабір, але і тюрму на Лонцького, Биківню, Голодомор і голод 1946-47 років, масові депортації українців і геноцид кримських татар. Ми пам'ятаємо не лише остарбайтерів, але і підірваний Хрещатик та Успенський собор, знищений історичний центр Києва, закидання трупами беззбройних селян німецьких позицій, ми пам'ятаємо трагічну долю Варшавського повстання і кримськотатарського народу. Ми пам’ятаємо радянську політику антисемітизму і «п’яту графу в паспорті», депортації вайнахів, німців чи татар.


Українська історична пам'ять – незручна для всіх, тому що вона викриває всіх, і навіть саму себе. Проте про неї можна сказати біблійними словами: "якщо ми замовкнемо, то каміння заволає" і "викриє неправду". 


Ми не можемо чесно від щирого серця святкувати ані 8, ані 9 травня – перемога над нацистською Німеччиною не була тріумфом добра над злом, особливо для народів Центральної та Східної Європи. Понад те, ця перемога уможливила порядок, згідно якого понад 40 років вся Центральна і Східна Європа перебувала під гнітом диктатури, а Східна Європа досі є жертвою країни-агресора, яка реанімує кровожерливі амбіції тодішньої війни. Якщо війна є завершена, коли всі амбіції відкликані і сюжет боротьби закінчено, то та війна не завершена для України. РФ-СРСР не примирилась з незалежністю України, і тамтешній «Сталін» продовжує війну проти нашого «Бандери», і байдуже, що це міф, якщо через це вбивають реальних людей.

Без цього святкування виглядає або як танці на кістках через братання з непокараним насильником, або як бенкет під час чуми, чи то пак, святкування перемоги до перемоги. 


Україна ще на позвах – і вже не лише з Росією. І набагато легше і простіше для всіх її «замять для ясности».

Buy for 50 tokens
Там маленькие кажутся большими, Там толстенькие кажутся худыми, Там головы у всех, как у гигантов, А руки, как у лучших музыкантов. Там зеркала изогнуты, как блюдца, И все смеются, и все смеются, И все смеются. (с) В столиці пройшов щорічний фестиваль шизофренії та брехні. Понад 55 000 зомбаків…

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.