bitvazaurozay

Двадцать пять тысяч входит в воду, а выходит, на той стороне, три тысячи, максимум пять


Фейсбук заблокував мій допис про Ніколая Ватутіна. На момент блокування допис мав понад 2 тис. вподобань і 3 тис. поширень. Тому розповім вам іншу історію про Ватутіна. Прошу поширити щоб у запорєбріків знову запалало.

Битва за Дніпро 1943 року

Це жахлива сторінка української історії, коли через популізм і відсутність здорового глузду радянського командування, армія, яка мала йти відвоювати Київ, майже повністю загинула в річці. А все заради того щоб догодити Сталіну і взяти Київ до річниці Жовтневої революції.

3 листопада 1943 року радянська армія розпочала з арміями Вермахту битву за Дніпро. Із радянського боку операцію очолювали Ніколай Ватутін, Іван Конєв і Георгій Жуков.

У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км. Радянська армія переважно складалася з хлопців і чоловіків, мобілізованих на Лівобережній Україні. У боях за Дніпро з радянського боку брало участь 70-80% українців. Зокрема, радянське командування мобілізувало 300 тис. "піджачників" - людей, які не те що не мали адекватного озброєння, патронів та підготовки, але навіть і військової форми. Звідси і назва - "піджачники", бо їх погнали на бійню в домашньому одязі.

Радянська армія не мала човнів та інших засобів переправи. Тому солдати пливли на всьому, що плавало. Пливли на саморобних плотах і навіть на дверях. Очевидці пишуть, що Дніпро став червоним від крові. А все навколо було всіяне трупами піджачників.

"Двадцать пять тысяч входит в воду, а выходит, на той стороне, три тысячи, максимум пять, — згадував російський письменник Віктор Астаф'єв, який брав участь у форсуванні Дніпра. — Через пять-шесть дней все это всплывает. Представляете?"

На початку жовтня в дивізіях, що брали участь у боях за дніпровські плацдарми, залишилося 25–30% особового складу. Тоді у Дніпрі загинуло від 500 тисяч до 1 млн вояків, з яких 70-80% були українцями.

Через місяць Дніпро вкрилося кригою і форсувати його було б значно менш проблематично і не потрібно було б нести такі величезні втрати.

А тим часом по Україні досі стоять пам'ятники Ніколаю Ватутіну, який кинув на забій сотні тисяч українців. Зокрема, один в Києві навпроти Верховної ради. Найменше що ми можемо зробити - це пам'ятати цю трагедію і підписати петицію про демонтаж пам'ятника Ватутіну: https://bit.ly/2Xu0aFg. Це займе лише кілька хвилин.

І на останок, ось як згадує дніпровську бійню 1943-го Олесь Гончар у романі "Собор":

"Незабаром на толоці молоді лейтенанти шикували їхніх батьків, завдруге мобілізованих, одягнутих ще в домашнє, не солдатське. "Піджаками" називали їх декотрі, мовби жартома, але чомусь це було кривдно. З ранку й до вечора висиджувала Вірунька з ровесничками край толоки, все дивилася, як ловкенький молодий лейтенант з медаллю "За Сталінград" навчає їхніх батьків марширувати, повертати праве плече вперед та давати крок на місці. Скніла весь час душею за татка, дивлячись, як він невміло, хоча й старанно виконує ті вправи. (…)

А потім якось уранці вибігла Вірунька з подружками на толоку на батьків своїх дивитись, а батьків уже як і не було... Розгублені стояли діти, приголомшені були й тітки, що, поприходивши з близьких і дальших сіл, нікого не застали, хоч сказано було їм, що будуть цього дня запасників перевдягати, то щоб забрали домашнє додому. А вийшло, бач, що не стали й ждати армійського, так, у піджаках, у домашньому, й кинуто було їх, чорносвитників, на Дніпро, повели їх туди лейтенанти вночі. А від Дніпра гуготіло, стугоніло, там небо дрижало весь час...

Того ж дня малеча їхня, з ними й Вірунька, змовившись, покрадцем, потай від матерів рушила услід за батьками до Дніпра... Гуркоту бою вже не чути було. І нікого не видно. Були тільки німі задніпровські горби, пологі схили, що зеленіли озиминою, а по схилах, по тому зеленому всюди темні цятки, цятки, цятки... Стояли гуртиком діти притомлені, причаєні під шелюгами, сторопіло дивились на той бік Дніпра, все не могли втямити: що то за цятки по зеленому? Вирви, сліди мін, сліди вибухів снарядних чи... І враз аж змоторошніли від страшної догадки: та то ж вони! В піджаках! Батьки наші!!!".

Oleksandr Ivanov

Buy for 50 tokens
Там маленькие кажутся большими, Там толстенькие кажутся худыми, Там головы у всех, как у гигантов, А руки, как у лучших музыкантов. Там зеркала изогнуты, как блюдца, И все смеются, и все смеются, И все смеются. (с) В столиці пройшов щорічний фестиваль шизофренії та брехні. Понад 55 000 зомбаків…

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.