bitvazaurozay

Автономія УПЦ МП це як УРСР в складі СРСР

Грузинський журналіст порівняв автономію УПЦ МП із «незалежністю» Української радянської соціалістичної республіки.

Про це він пише на своїй сторінці у Facebook.

Верховний суд України відхилив касаційну скаргу Мінкульту на рішення Окружного суду столиці про призупинення процесу перереєстрації громад УПЦ Московського патріархату під новою назвою, в якому вказувалося б на приналежність громади до Російської православної церкви.

Прихильники УПЦ МП поспішили подати це як перемогу — перереєстрації, мовляв, не буде. Однак це не зовсім так.

Нинішнє рішення Верховного суду називають суто технічним — він зовсім не заборонив перейменовувати УПЦ МП, як поспішили повідомити одні ЗМІ і підхопити інші. Але і не дозволив. До з’ясування питання по суті, тобто про те, чи слід взагалі перереєструвати УПЦ МП, і як, і під яким ім’ям.

Ситуація по суті запитання непроста. Як відомо, Рада прийняла закон, згідно з яким церкви з керівним центром в державах, з якими Україна має конфлікт, повинні вказувати в назві свою приналежність до цього центру.

Весь цей словесний хоровод, який довго і болісно вибудовували парламентарії минулого скликання, — адже церков і релігійних організацій з «закордонними центрами» і «закордонними зв’язками» в Україні чимало, — тримав в прицілі лише одну церкву — УПЦ Московського патріархату. Яка, як бачимо, зовсім не збирається здаватися — навпаки, вона стверджує, що до неї цей закон не має ніякого відношення, оскільки вона зовсім не частина РПЦ і зв’язок з Москвою у неї тільки духовний. Хоча факт перебування митрополита Онуфрія (Березовського) постійним членом Синоду Російської Православної церкви говорить про зворотне, так звана Українська Православна Церква є ніщо інше як філія Російської церкви, більш того, це церковне об’єднання є ніщо інше як п’ята колона в Україні.

Загалом, жодна інша церква чи релігійна організація в Україні не приховує так ретельно свої «порочні зв’язки» де-юре і не демонструє їх при цьому так відверто фактично. Ніякого «МП» ви не знайдете в офіційній самоназві цієї церкви. Вона — «Українська православна церква».

Упустити суть справи дуже легко, списавши все вже не стільки навіть на політику, скільки на конкуренцію. В даний момент в Україні складається нестандартна канонічна ситуація: на одній території співіснують дві православні церкви, одна з них канонічна, з Томосом від Матері-церкви, Вселенської патріархії, друга ж вважає своєю Матір’ю Російську церкву. Обидві вони, природно, претендують на виключно право називатися «українською православною церквою».

Боротьба за цю назву — цікава історія. Її почав патріарх Київський Філарет ще до Об’єднавчого собору. Збереження абревіатури «УПЦ» за новою об’єднаною українською церквою було його принциповою вимогою. А також збереження статусу патріарха в цій нової церкві. й ідею з «внутрішнім вживанням» білого куколю і трьох заповітних букв висунули для досягнення компромісу з Фанаром.

Коли команда патріарха намагалася пом’якшити за формою (але не по суті) його вимоги, вони розуміли, що йде боротьба за майбутній приз. І всім хотілося, щоб його розмір був якомога більшим. Стати єдиною українською православною церквою — закономірне прагнення ПЦУ. Назва грає в цій програмі чималу роль. Вона, по-перше, орієнтує вірян. А по-друге, ім’я — це ж не просто слово. Це символ того, чого вдалося досягти.

Битва за три букви — УПЦ — це, насправді, битва за територію. Причому не тільки канонічну. В УПЦ МП можуть скільки завгодно розповідати про те, що вони «автономніші, ніж автокефалія» і «автокефальніші, ніж всі автономії разом узяті». Але це схоже на автономію КП(б)У (Комуністичної патртії України) в структурі КПСС та на УРСР в складі СРСР. Слова «автономія» і «федерація» вживалися, але при цьому значили рівно протилежне. Україна завжди сприймалася Кремлем (і не без підстав) як слабка, але при цьому чи не найцінніша ланка. Саме тому перший секретар КПУ незмінно входив в політбюро ЦК КПРС. Так само митрополит Київський обов’язково є членом Священного синоду РПЦ. В обох випадках це представляється як «честь». В обох випадках ця «честь» виявляється суворим нашийником. За фотографіями засідань Синоду РПЦ неозброєним оком видно, що митрополит Березовський не почесний гість, а банально підлеглий.

Звичка Моспатріархіі з приводу і без приводу нагадувати про свої права на Україну як канонічну територію вилізла для неї боком. Звичайно, патріарх Кіріл не придумав це сам — цій звичці вже кілька сотень років. Розповідь про «канонічну територію» Москва почала задовго до того, як з’явився формальний привід так її називати. Я розумію, що цінність РПЦ для Кремля полягала, зокрема, в тому, що вона продовжувала володіти територіями, які Кремль офіційно втратив внаслідок «головної геополітичної катастрофи всіх часів і народів» (розпад СРСР). Але шкільний курс фізики треба пам’ятати і шанувати: дія дорівнює протидії. З української сторони ці заяви сприймаються як зазіхання на суверенну територію. І небезпідставно.

Тут, по ідеї, вступають ієрихонські труби: церква поза політикою! Це не наша війна! Але це місце в партитурі добряче побито осколками. Є так багато доказів того, що церква — і власне Московська, і її українська філія — по самі вуха в політиці, що навіть нецікаво сперечатися.

P.S. Знаходження на горньому місці тільки патріарха Кирила і митрополита Онуфрія говорить багато про що.


Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

Error

default userpic

Your IP address will be recorded 

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.