Вітчизняна іранофілія оголила своє збочене нутро - як і у випадку із ліквідацією шиїтської Че Гевари, так і після загибелі українців під Тегераном, провінційна та повітова дурість тих молодих кугутів та підпасків, які чомусь вважають себе консервативними революціонерами та традиціоналістами, поперла назовні із усіх вигрібних та жомових ям. Йдеться навіть не про те, що ці дояркини діти не володіють іншими мовами окрім суржику та ніколи не мандрували далі Києва (та й то не всі з них). Плебейське походження та холопська хтивість примушують плазувати перед тим, хто видається сильнішим та стильнішим. Разом із онанізмом та порнхабом, вони відкрили для себе Дугіна й тому навічно заторчали на профанічних та третьосортних світоглядних кліше московського Мітрофанушкі. Розуміння того, що таке національні інтереси, розуміння того, що союзників обирають через те, наскільки корисними вони є для того аби твій рід вижив, розуміння того, що таке Realpolitik не призначене для їхніх чавунних голів. Світ остаточно розколовся на два геополітичні блоки - інстинкт національного збереження привів нас до одних окопів із американцями та ізраїльтянами, але завдяки цим союзникам, Україна все ще існує на політичній карті світу. Це може не подобатися, але у російсько-іранських окопах нами просто поснідають. При чому без знеболювального...
